СТЕЛИТИ

СТЕЛИ́ТИ, стелю́, сте́лиш, недок., перех.

1. Класти, розкладати що-небудь на якійсь поверхні або вкриваючи поверхню чогось; слати. Питають, що він їй [панночці] подарував, — вона перед ними стеле оксамити та атласи, що від старої панії має, та хвалиться: — Це він мене обдарував! (Вовчок, І, 1955, 115); Я пам’ятаю, що мама ніколи не стелила мені кожуха на ліжку (Н.-Лев., VI, 1966, 96); Птах пташаткам в тихім кутку Гніздечко звиває, Пухом стелить, зерном кормить, До сну їм співає (У. Кравч., Вибр., 1958, 204); Після вечері Василина збиває йому, наче господареві, подушку, стелить на.. сіно свіже рядно (Стельмах, І, 1962, 140); Крам розмотували з штук і стелили собі під ноги, як килими (Смолич, II, 1958, 41); * Образно. Сонце спустилося низько над водою і стелило по хвилях блискучий іскристий шлях (Коз., Серце.., 1947, 136); Місяць стелив довгі тіні від дерев (Трубл., Мандр., 1938, 79); // також без додатка. Розкладати постільні речі, готуючи місце для сну. — Стели, стара, стели чужому зараз осьде серед хати! (Фр., XIII, 1954, 65); Обом вона стелила на канапі, вкладала їх спати й укривала ковдрою, щоб не замерзли (Чорн., Визвол. земля, 1959, 22); Господарка, років під сорок, стелила ліжко, підбивала подушку (Томч., Готель.., 1960, 9); Не в хаті стелить синові мати постелю, стелить йому там, де він любить: надворі, на сухому духмяному сіні (Гончар, Тронка, 1963, 19).

◊ М’я́ко стели́ти див. м’я́ко.

2. Розстилати, розкладати на поверхні землі для вибілювання, сушіння і т. ін. А я годна ленок [льонок] брати та годна стелити, А я годна заспівати та й годна робити (Коломийки, 1969, 93).

3. перен. Поширювати, розстилати щось по поверхні або низько над поверхнею чого-небудь. Таке огнище розвела [іскра], немов серед пекла: по землі густий дим стеле (Мирний, IV, 1955, 248); Воно [море] вже збудилось, здригнулось, заголубіло, дзвінко стука в порожні боки човнів і стелить Джузеппе під ноги шиплячу піну (Коцюб., ІІ, 1955, 415); За вікнами уже не в жарт бешкетує метелиця: безтямно виє, стелить замети, рве ніч (Логв., Літа.., 1960, 160); Пройде тихий дощик — і весна ще дружніше стеле по землі оксамитовий килим трав з барвистими візерунками квітів на ньому (Наука.., 4, 1962, 46).

4. Робити покриття, кладучи щільно в ряд дошки, колоди і т. ін. Стелити підлогу.

◊ Містки́ стели́ти див. місто́к.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 682.

Стели́ти, лю́, леш, гл. Стлать. Білу постіль стелила, сама ся спати ложила. Чуб. V. 98.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 202.