СТАРШИЙ

СТА́РШИЙ, а, е.

1. Який прожив більше років, ніж інші; більший за віком серед кого-небудь; протилежно молодший. Чоловік її давно помер; старшого сина в Туреччині вбито (Вовчок, І, 1955, 80); Його пам’ять послабла вже: він тямив і знав по імені тілько старших своїх парафіян (Фр., VII, 1951, 45); Рахім любив сестру особливою, ніжною і глибокою любов’ю, якою люблять сироти старших сестер (Тулуб, В степу.., 1964, 113); Українська радянська громадськість пишається тим, що імена багатьох наших поетів старшого й молодшого поколінь широко відомі за межами Радянської України (Рильський, IX, 1962, 20); // від (од) кого, за кого. Який має більше за кого-небудь років, більший за віком. [Мохаммед:] Невідомо, хто з нас до кого прийде на могилу, одно відомо — я від тебе старший і на багато літ (Л. Укр., II, 1951, 337); Тітка Фрося, батькова сестра, була не старша од Люди, тільки вдівство та троє дітей зістарили її передчасно (Перв., Дикий мед, 1963, 449); // З ознаками, рисами, характерними для людини, що має більше років у порівнянні з ким-небудь. Його хлоп’яче обличчя, обрамлене ранніми бакенбардами, одразу стало старшим (Гончар, III, 1959, 241); Боляче було жінці, що є в її дитини нерозтоплений, упертий сум; він якось одразу ж після смерті Тимофія зробив хлопця похмурим і старшим (Стельмах, II, 1962, 332); // у знач.ім. ста́рші, ших, мн. (одн. ста́рший, шого, ч.; ста́рша, шої, ж.). Ті, що прожили більше років за інших. — Отож і побратавсь я з ним у братстві, так уже, щоб у нас не було се моє, а се твоє, а все укупі: щоб помагать один одному у всякій пригоді, щоб менший старшому був вірним слугою, а старший меншому рідним батьком (П. Куліш, Вибр., 1969, 92); — Було нас у сім’ї четверо, старші ходили по наймах, а я при батьках перебував (Тют., Вир, 1964, 29); // у сполуч. з прізвищем. Уживається на позначення батьків на відміну від дітей, а також на позначення родичів, які мають більше років у порівнянні з іншими. — А що, коли й зовсім не наймемось? — стривожено вигукувала старша Лісовська. — Гляньте, скільки тих рук шукають сьогодні роботи! (Гончар, І, 1959, 39); // Який існував, був поширений раніше, ніж інший. Старший список літопису.

2. у знач. ім. ста́рші, ших, мн. Дорослі люди на відміну від дітей, молоді. Дитячі очі стежили з печі за кожним рухом старших (Коцюб., II, 1955, 86); Заспокоєна Юзя вернулась додому, але не до Зоні, а до салону, де були старші (Л. Укр., III, 1952, 659); Вона прокинулась, либонь, раніше і чула розмову старших (Скл., Святослав, 1959, 9).

3. Який стоїть вище за званням, посадою, чином, службовим становищем у порівнянні з ким-небудь. — Ти мені вчора казав, що капрал сварить більше вояків від капітана. Де ж це може бути? Адже капітан старший від капрала (Март., Тв., 1954, 420); Остання ж відповідь командира свідчила, що він із старшим інженером таки розмовлятиме (Трубл., II, 1955, 442); Оксана Пилипівна.. вже років двадцять жила вдовою і працювала старшою сестрою в одній з міських лікарень (Коз., Сальвія, 1959, 11); Купкою стояли озброєні охоронники, а серед них виділявся немолодий, з іклистими [схожими на ікла] вусами старший стражник (Стельмах, І, 1962, 573); В глибині яру, в безпечному місці сидів старший офіцер і поволі покурював сигарету (Тют., Вир, 1964, 536); // Вищий за владою, значенням, важливістю. Та нічого не зміг, бо так велось у ту старосвітщину, що рада була старша од гетьмана. Мусив Тетеря прислати Шрамові універсал на полковництво (П. Куліш, Вибр., 1969, 54); // Уживається у складі офіційних назв посад і звань. Кардаша запитували, чи не згодиться він зайняти посаду старшого наукового працівника відділу полезахисного лісонасадження (Жур., Звич. турботи, 1960, 17).

Ста́рший лейтена́нт див. лейтена́нт.

4. у знач. ім. ста́рший; шого, ч., ста́рша, шої, ж. Особа, що очолює яку-небудь групу людей, колектив або верховодить ким-небудь. [Запорожець:] У нас один старший — батько Максим (Шевч., І, 1963, 98); В єгипетськім краю була раз шайка розбійників, а старшим над нею був грізний і сильний отаман Флавіан (Фр., IV, 1950, 152); Семен знав тільки третього, це був старший ватаги, яка перестріла його на дорозі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 293); — Добрий день, товариші, — привітався Ляшенко, заходячи до першої кімнати, де працювало п’ятеро інженерів, серед них Зоя Василенко — старша групи (Собко, Справа.., 1959, 168); — Давай призначимо когось із хутірських дядьків старшим по переселенню, хай він і розпоряджається (Тют., Вир, 1964, 179).

◊ Ста́рший (ста́рша), куди́ пошлю́ть, жарт. — той, хто виконує які-небудь дрібні доручення. Завдання [агітфургона].. — передусім культурно обслуговувати віддалені кошари, ферми та відділки, проте господареві його доводиться виконувати ще й безліч інших доручень, бути якраз отим «старшим, куди пошлють» (Гончар, Тронка, 1963, 117).

5. Близький до завершення навчання, випуску і т. ін. (про клас, курс учбового закладу, школярів, студентів і т. ін.). Вчитель знову випустив школярів зо школи. Менші побігли, а старші, що здають екзамен на «свідоцтво», знов до книжок (Гр., І, 1963, 243); Мріяла [Любов Прохорівна] про нього [особисте щастя] ще з старших класів ташкентської гімназії (Ле, Міжгір’я, 1953, 22); — Брат захоплено брехатиме про якісь неправдоподібні випадки молодецтва і штукарства гімназистів старших класів (Смолич, II, 1958, 45).

СТАРШИ́Й, шо́го, ч., розм. Той, хто стоїть вище за званням, посадою, чином, службовим становищем у порівнянні з ким-небудь. — Дочко моя, Мар’яно, Оддам тебе за пана, За старшого, багатого, За сотника Івана (Шевч., І, 1963, 152); [Панса:] Я заплатив старшо́му ключареві, щоб він двох в’язнів випустив смерком (Л. Укр., II, 1951, 460); — А кому ж бути в нас за старшо́го? На майдані знявся гомін: січовики вже давно намітили старшо́го (Панч, Гомон. Україна, 1954, 257).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 665 - 666.

Старший, а, е. Старшій. То став старший брат та середульший до тернів да байраків прибігати. ЗОЮР. І. 34. Жінки були старші від ґаздів. Гн. І. 88., Ум. Старшенький.

Старший, ого, м. Начальникъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 199.