СТАРУВАТИ

СТАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.

1. Бути старим, переживати, переносити старість.

2. Розпоряджатися, порядкувати як старший. Харитина ж — так як пані — тільки старувала: Що в господі не найшлося — зараз купувала (Укр. поети-романтики.., 1968, 557).

3. Говорити, міркувати, як стара людина (про дітей або молодих людей). — Що мені та школа — хліба дасть? — старув десь у куточку Василько, перекладаючи бляшки (Вас., І, 1959, 207); — І де б ото я ходив отак довго! — почувся знову той самий дитячий голос. — А ти не старуй! — відказала мати з удаваною суворістю (Головко, А. Гармаш, 1971, 518).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 664.

Старувати, ру́ю, єш, гл.

1) Проводить старость. Сим. 227.

2) Распоряжаться въ качествѣ стараго и старшаго. Чемеричка побивалась мов несамовита, наскликала прать і мазать, шити і білити сіять борошно, вчиняти і діжу місити. Харитина ж так, як пані, тільки старувала. Мкр. H. 20.

3) Разсуждать, какъ старикъ. Хто тілько старує, а робить — не доробляє. Ном. № 6543.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 199.