СТАРОРЕЖИМНИЙ

СТАРОРЕЖИ́МНИЙ, а, е. Стос. до старого (царського) режиму. Слухаючи, про що говорив опасистий, при всіх старорежимних військових регаліях офіцер, вербівчани тільки зітхали та чекали, коли вже почнуть розправу над ними (Іщук, Вербівчани, 1961, 422); Бойове гасло «закривати вологу», про яке не мав і найменшої уяви старорежимний хлібороб, стало для колгоспника набатним кличем, бойовим сигналом (Добр., Тече річка.., 1961, 177); // Який був поширений, прийнятний і т. ін. за старого режиму, за старих часів; який не відповідає сучасним вимогам, правилам і т. ін. Мабуть, в жодному з південноукраїнських міст не було стільки тюрем, як у Херсоні. Важкі кам’яниці, похмурі старорежимні централи, вони займали на сонячних херсонських висотах найвидніші місця (Гончар, II, 1959, 103); Головний геолог — товстун із старорежимною зовнішністю та з душею комсомольця (Довж., III, 1960, 235); Микола.. виводив хорошу, хоча й старорежимну [пісню] (Жур., Звич. турботи, 1960, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 661.