СТАРНИК

СТАРНИ́К, а́, ч., діал. Трава, яку не скосили у минулому році. Он на вигоні старник, он молоді соковиті трави (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 370).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 658.

Старник, ка, м. соб.

1) Птицы или животина старшаго возраста. Лубен., Екатер. у.у.

2) Прошлогодняя трава, оставшаяся нескошенной. Херс. г.

3) Старое живое дерево. Екатер. у. (Залюб.).

4) = Стариця 3б. Вас. 154

5) Старыя вещи, старый хламъ. Новом. у. (Залюб.).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 198.