СТАРАТЕЛЬ

СТАРА́ТЕЛЬ, я, ч.

1. Той, хто добуває золото (перев. кустарним способом). Старатель знайшов самородок золота вагою 2 кг; * Образно. Є на світі багато людей суворої й романтичної професії, які працюють до самозабуття, до млосної втоми, відмовляючись од земних благ і солодких спокус. Цих людей називають старателями (Літ. Укр., 30.VІІ 1965, 1).

2. заст. Дбайливець, піклувальник. — Що ж з нашим Тихоном? Може, люди у щасті його зовсім і забули? Ну, ну, не знаю, щоб такого старателя забули! (Кв.-Осн., II, 1956, 147).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 652.