СТАНДАРТ

СТАНДА́РТ, у, ч.

1. Прийнятий тип виробів, що відповідає певним вимогам своєю якістю, хімічним складом, фізичними властивостями, розміром, вагою і т. ін. При складанні стандарту, визначенні рівня якості виробу до уваги беруться показники, які діляться на кілька груп (Знання.., 12, 1971, 5); Державні стандарти дозволяють коливання кожного виду прокату по товщині в суворо встановлених межах від сотої до тисячної частки міліметра (Ком. Укр., 10, 1960, 27); Перед приморозками помідори треба зібрати.. та розсортувати за стандартом і стиглістю (Колг. Укр., 7, 1957, 39); Світовий стандарт; // Загальноприйнятий взірець у мові. Мовна норма являє собою культурний стандарт, зразок загальнонародної мови в її літературній формі (Розв. мов соц. націй, 1967, 158); // Єдина типова форма організації, проведення, здійснення чого-небудь.

∆ Золоти́й станда́рт див. золоти́й.

2. перен. Щось позбавлене індивідуальних особливостей, своєрідності, оригінальності; шаблон, трафарет. Разом з чубами мовби летять у небуття якісь знаки їхніх індивідуальностей, те, що робило їх [студентів] не схожими між собою.. Замість різноманітних чубів тепер одні голі, зведені старшиною до стандарту лоби (Гончар, Людина.., 1960, 62); — Ви наочно показали — вмієте працювати. Працювати не по стандарту, а творчо, з вогником (Збан., Малин. дзвін, 1958, 397); Духовна багатогранність сучасної людини виявляється у тому, що вона різко відкидає єдину норму, стандарт, обмеженість у смаку (Рад. літ-во, 1, 1961, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 644.