СРІБНЯК

СРІБНЯ́К, а, ч. Срібний карбованець. Вона пішла в кімнату, одчинила скриню, витягла вісім сотень карбованців асигнаціями й срібняками (Н.-Лев., IV, 1956, 172); // Срібна монета взагалі; // Дрібна розмінна монета із сплаву, основною складовою частиною якого є срібло чи нікель. Забрався [Панталака] вночі на ринок,.. повиймав із ляд усі дрібні гроші, мідяки та срібняки (Фр., II, 1950, 240); — Кожен дає од щедрот своїх — хто мідяка, хто срібняка, — відказав.. Вересай (Бурл., О. Вересай, 1959, 185); Дівча зиркнуло на юнака, рвучко повернулося до матері і хапнуло з рук срібняки (Досв., Вибр., 1959, 242).

◊ Три́дцять срібнякі́в; Іу́дині (Ю́дині) срібняки́ — ціна зради (за біблійською легендою — Іуда, зрадивши Христа, одержав 30 срібних монет).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 622.

Срібняк, ка, м. Серебряная монета, сребренникъ. К. ХП. 81. Обіцяли йому срібняків дати. Єв. Мр. XIV. 11.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 193.