СПІТИ

СПІ́ТИ¹, спі́ю, спі́єш, недок.

1. Ставати спілим, дозрілим (про плоди, овочі, злаки і т. ін.); дозрівати, достигати. Ой з-за гори вітер віє — Калина не спіє (Чуб., V, 1874, 83); Спіють груші й яблука (Рильський, Бабине літо, 1967, 39); Навіть грудень не вкрива снігами ті долини, де зеленіють дерева і спіють мандарини (Забіла, У.. світ, 1960, 107); В степах полтавських ниви спіють (Мас., Срібна дорога, 1946, 87); * Образно. На ланах грає сонячна хвиля; під хвилею спіє хліборобська доля… (Мирний, І, 1949, 125); Їх вабили скарби далеких берегів, Де щире золото в підземних жилах спіє (Зеров, Вибр., 1966, 470).

2. перен. Досягати повної фізичної та духовної зрілості (про людину).— Ось бачиш що? ти на порі, І Ярина спіє… (Шевч., І, 1951, 276).

3. розм. Ставати готовим до вживання (доварюючись, досмажуючись і т. ін.). Може, у доньки ковбаси не спіють, тісто не сходить? (Ю. Янов., II, 1954, 213).

СПІ́ТИ², спі́ю, спі́єш, док., перех., розм. Заспівати, проспівати. Не дали соловейкові ні їсти, ні пити, Заставляють соловейка славних пісень спіти (Чуб., V, 1874, 317).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 532.

Спіти, спію, єш, гл. Зрѣть, спѣть. Ой з-за гори вітер віє — калина не спіє. Чуб. V. 83.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 178.