СПІЗНАВАТИСЯ

СПІЗНАВА́ТИСЯ, наю́ся, нає́шся, недок., СПІЗНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.

1. з чим. Зустрічатися, стикатися з чим-небудь, зазнавати на власному досвіді, переживати щось. Дівчинонька ряст топтала, Загулялась, не вгадала, Як стала марніть.., З журбою спізналась (Гл., Байки.., 1959, 199); Хто раз спізнається з почуттям страху, не скоро зможе відкараскатися від нього… (Коцюб., І, 1955, 154); Відчувши у серці підмогу,— Із щастям спізнаєшся ти (Гірник, Сонце.., 1958, 49); З сирітським лихом добре я спізнався, Бо рано й сам без захисту зостався (Мисик, Біля криниці, 1967, 346).

2. з ким. Зустрічати, вперше бачити кого-небудь; знайомитися, сходитися з кимсь. Як з тобою спізнавалась, Сухі дуби розвивались, Як любитись перестали, Однолітки повсихали (Чуб., V, 1874, 62); Розкажу вам, як ще у двадцятих годах спізнався я з тим дідуганом (Стор., І, 1957, 150); З оцими-то злодійкуватими ледацюгами, гультіпаками спізнався Чіпка (Мирний, І, 1949, 263).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 525.

Спізнаватися, наю́ся, єшся, сов. в. спізна́тися, на́юся, єшся, гл. Знакомиться, познакомиться, сходиться, сойтись. Як з тобою спізнавались, — сухі дуби розвивались. Чуб. V. 62. Ой хвортуно, хвортунонько, що ти нам зробила, дала ти нам спізнатися, тепер розлучила. Чуб. V. 278.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 177.