СПІВУЧІСТЬ

СПІВУ́ЧІСТЬ, чості, ж. Властивість за знач. співу́чий. Український народ здавна славиться своєю музикальністю, співучістю (Нар. тв. та етн., 2, 1967, 17); Жили по сусідству у В’юнищах дві дівчини Ліда та Тамара. Обидві ходили до школи, обидві славилися співучістю і красою (Чаб., Шляхами.., 1961, 15); — Добривечір,— почув Берестовець приємний голос, підкреслено чітка вимова якого врівноважувалася протяглою співучістю (Перв., Опов.., 1970, 126); «Лимерівна» і «Невільничка» [Марка Вовчка] відрізняються співучістю, мелодичним пісенним ритмом розповіді (Рад. літ-во, 18, 1955, 84); Купала і Колас просто дивують нас розмаїтістю метрів і ритмів, багатством строфіки, співучістю, дзвінкістю слова (Рильський, III, 1956, 400); Скрипки [А. Страдіваріуса] відзначаються художньою викінченістю форми, чарівною співучістю і повнотою звуку (Укр. нар. муз. інстр., 1967, 141).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 521.