СПІВУЧИЙ

СПІВУ́ЧИЙ, а, е.

1. Який уміє і любить співати; який багато співає (про людину). Мартуся така ж була на вдачу весела, співуча та щебетлива, як і мати (Н.-Лев., VI, 1966, 415); [Іван:] А я міркую собі — що воно так заливається? І що то за співуче таке зародиться: і робить — співа, і гуляє — співа, навіть, як і спиш, то співаєш? (Вас., III, 1960, 27); // Багатий людьми, які співають; сповнений співу. Звенигородщина — співучий куток України (Вас., II, 1959, 359); // перен. Піднесений (про настрій). Співучий настрій душі мовби увінчувався тепер ще й цим прибуттям морського гостя [крейсера] (Гончар, Тронка, 1963, 37); // перен. Який безперестанно шумить, нагадуючи монотонний спів. Де-не-де попадався під ноги безсмертник і стирчали біляві пухнасті вінички тирси, співучої степової трави, що від найлегшого подиху вітерця починає тонко бриніти, як жива (Гончар, III, 1959, 62); В степах моїх не перестану Любити сонячні твої Гірські шоломи, Казахстане, Гірські співучі ручаї! (Мас., Срібна дорога, 1946, 87); А поїзд — на південь. До моря Співучий летить ешелон (Нагн., Вибр., 1950, 51); Під ногами у них була рідна земля, навкруг шуміли смоленські співучі ліси (Цюпа, Назустріч.., 1958, 258).

2. Схожий на спів; мелодійно-протяжний, наспівний. Голос у неї був тихий, якийсь співучий та ласкавий (Мирний, IV, 1955, 337); Сивий музика узявся за віщії струни.. Старий чарівник усміхнувся, замислився трохи і вдарив обіруч, і гучно поринули хвилі співучі (Дн. Чайка, Тв., 1960, 153); Акин пощипував струни домбри, співучим речитативом імпровізуючи пісню (Тулуб, В степу.., 1964, 53); — Ах, докторе,— заводила [Валя] співучою, волинською говіркою,— де ж ви пропадали? (Вільде, Сестри.., 1958, 218); Проснувся Мар’ян від якогось монотонного голосу і тонкого співучого посвисту (Стельмах, І, 1962, 172); // Який характеризується протяжними мелодійними звуками. Вірші Кобзареві могучі.. Перелив ти [М. В. Лисенко] у пісні співучі! (Мирний, V, 1955, 282); Полились .. дивні мелодії, співучі, глибокі та ясні (Н.-Лев., III, 1956, 305); Струмує вода, безліч ключів б’є, чистих, різнотонних, що зливаються в єдину, тиху й співучу музику води (Гончар, Тронка, 1963, 171); Дмитро зразу ж ревно взявся за роботу, наповняючи невелику хатину дзижчанням пилки, шарудінням фуганка і солодким співучим шелестом стружки (Стельмах, II, 1962, 397); // Який видає протяжні однотонні звуки. Парубок розгонисто навстіж відкриває співучі ворота (Стельмах, II, 1962, 406); Стугоніли при вантаженні на платформи співучі рейки (Хижняк, Тамара, 1959, 16); Дивилась [Докія] на сірий шлях, що.. біг вдалину, тягнучи на високих стовпах співучі дроти (Цюпа, На крилах.., 1961, 38); Сосни розхлюпані меди Мене приваблюють сюди, І музика співучих пилок, І дружний снігопад опилок [тирси] (Забашта, Нові береги, 1950, 92); // перен. Сповнений веселого гамору, мелодійних, радісних звуків. Й тепер, коли співучим ранком Я роздумам вечірнім оддаюсь,— Перед Мічуріним, перед Бербанком З глибокою пошаною клонюсь (Рильський, II, 1960, 70); Я сам, немов співучий день, Мов повінь весняна (Дмит., Київські кручі, 1962, 31); Погоже, співуче світання яке! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 9); На любові до рідної землі, до зелених гаїв і перелісків, до співучих росяних світанків виросла його любов до шахти (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 122); // перен. Дзвінкий, гучний. Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю (Коцюб., II, 1955, 227); Комар найшов у стрісі сопілочку й безжально спалив — заважає, співуча… (Ковінька, Кутя.., 1960, 28).

3. Те саме, що співо́чий 3. Співучі пташки ціле літо не вгавають у його садках-лісах (Мирний, IV, 1955, 219); «Добрий день, Когуте, ти, співуча птице!» А Когутик каже: «Добрий день. Лисице!» (Фр., XIII, 1954, 259); Весною Чижик молоденький, Такий співучий, проворненький, В садочку все собі скакав (Гл., Вибр., 1951, 16); Весна! Блакить! У поле трактори ідуть. І в’ється співучий жайворон (Тич., II, 1957, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 521.

Співучий, а, е.

1) Любящій пѣть, много поющій. Черк. у.

2) Пѣвучій. Голосок тихий, співучий. О. 1862. IX. 69.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 177.