СПІВОМОВЕЦЬ

СПІВОМО́ВЕЦЬ, вця, ч. Виконавець пісень речитативом. Послужливий чашник, з устами як сахар. Кобзар-співомовець принадний.. Гостей ціла низка; прихильні, звичайні. Тямущий господар над ними (Крим., Вибр., 1965, 268); Любого всім співомовця привів тим часом окличник,— Муза любила його, але злом і добром наділила: Світло очей погасила, та спів дарувала солодкий (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 519.