СПІВНИЙ

СПІ́ВНИ́Й, спі́вна́, спі́вне́, рідко. Стос. до співу. За прийнятою в теоретичних працях класифікацією існує три основних типи віршової інтонації: пісенний, або співний, для якого характерна симетрична структура рядків, декламаційний (риторичний, ораторський) і говірний (розмовний) (Рад. літ-во, 6, 1966, 41); // Схожий на спів; наспівний, співучий. Мчимо з боїв на мить додому з піснями й сонцем на вустах.. І знов — назад, на бій, де кличе тонкий і співний кулі свист… (Сос., II, 1958, 339); Розливалась мова її співна В коридорах довгих — там і тут (Бичко, Простота, 1963, 83); // Співочий (про птаха). Ти пурхай із гілки на гілку, Ти будь соловейком співним! (Крим., Вибр., 1965, 240).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 518.

Співний, а, е. Пѣвучій. Маєш же свашеньки співнії. Гол. II. 665.

2) Мелодическій, музыкальный.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 176.