СПРЯГАТИ

СПРЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПРЯГТИ́, спряжу́, спряже́ш; мин. ч. спріг, спрягла́, ло́; док., перех.

1. Запрягати разом, в один запряг (коней, волів і т. ін.). Вечорами розповідали [дід і дядько] про різні пригоди: хтось віз перекинув,.. в іншого коні не тягли вгору й потрібно було спрягати (Томч., Готель.., 1960, 66); [Юхим:] Дасте завтра ваших биків та спряжемо з моїми… (Кроп., IV, 1959, 49).

2. перен., рідко. Пов’язувати, з’єднувати що-небудь із чимсь. Коли б хто завдав собі працю спрягати.. якнайсуперечніші поняття і творити з них якнайфантастичніші образи, то, певно, ледве міг би найти щось суперечнішого і фантастичнішого від спряження тих двох слів: «католицький панславізм» (Фр., Публіцистика, 1953, 32); // Намагатися знайти логічний зв’язок у чому-небудь, побудувати певну систему. — Боже, боже! — стогнав о. Нестор, мало не плачучи і силкуючись.. спрягти в порядні ряди свої думки (Фр., VII, 1951, 79).

3. Скріплювати способом спряження (у 2 знач.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 608.

Спрягати, га́ю, єш, сов. в. спрягти, жу, жеш, гл. Спрягать, спрячь, сопрячь.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 191.