СПОХВАЧУВАТИСЯ

СПОХВА́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., СПОХВАТИ́ТИСЯ, вачу́ся, ва́тишся, док.

1. Несподівано згадувати забуте, помічати, виявляти щось (недогляди, помилки, суть чого-небудь і т. ін.). Десь так біля дев’ятої або й десятої хтось голосно позіхав і спохвачувався: — Гай, гай, а я й забув, людоньки добрі, що в хаті солі чекають… (Козл., Сонце.., 1957, 115); Вже одягаючись, спохватився Динька, що нема шапки (Зар., На.. світі, 1967, 335); Лише тепер спохватилися всі, що лелеки-то прилетіли, а сідати їм ніде (Козл., Сонце.., 1957, 46); Бронко не дуже розбалакувався, бо скоро спохватився, що той, хто питає, краще поінформований від того, кого випитує (Вільде, Сестри.., 1958, 233).

2.Опам’ятовуватися, одумуватися, усвідомлюючи хибність своєї поведінки, думок, намірів і т. ін. Але чому ж саме вона [Катря], а не Оленка стала такою близькою? — Напевне, така любов, — міркував про себе Журавко, але швидко спохвачувався і відганяв оте марево якнайдалі (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 243); Радивон.. тут же спохватився: вдало чи невдало сказав він? (Горд., Дівчина.., 1954, 263); — Молодець! — вигукнула Вікторія і відразу спохватилася, перейшла на шепіт (Хижняк, Тамара, 1959, 223).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 582.