СПОТИКАТИСЯ

СПОТИКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., СПІТКНУ́ТИСЯ і СПОТИКНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.

1. Невдало, незручно ступаючи або раптово зачіплюючись за щось ногою, втрачати рівновагу. На те коня кують, щоб не спотикався (Укр.. присл.., 1955, 106); Іде [баба] й спотикається, паличкою поперед себе дороги шукає, зовсім так, як сліпа (Фр., IV, 1950, 521); Михайло Соя, біжачи в темряві, спотикався об каміння і покладені будівельниками дерев’яні балки (Ткач, Плем’я.., 1961, 113); Кінь спіткнувся, і Данило, не втримавшись, вилетів з сідла (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 277); В темряві об щось спіткнувся [Рубанюк] і упав (Цюпа, Назустріч.., 1958, 56); Пішов Гонта похилившись; Іде, спотикнеться (Шевч., І, 1963, 138); Біг [басмач] — спотикнувсь об горбок і упав (Перв., З глибини, 1956, 20); * Образно. Низько у небі стримить, як золотий серп, пізній місяць.. Через його спотикаються хмаринки, прудкі й ворухливі, як рибки (Вас., II, 1959, 263); // на кого — що, розм. Наскакувати, натикатися на кого-, що-небудь. Вони, держачись одно за друге та спотикаючись на бочки, потихеньку вилізли з льоху (Коцюб., І, 1955, 244); Вертаючись, вона спіткнулася на Свирида (Мирний, І, 1954, 242); Одного дня спотикнувся [син] на гріб своєї мами (Стеф., І, 1949, 108); // тільки недок. Йти нетвердою ходою, ледь пересуваючи ноги (від утоми, слабості, якихось переживань і т. ін.). То спотикаючись з журби, то помиляючись, сяк-так вийшла [Ївга] на рундук та тут і впала (Кв.-Осн., II, 1956, 285); Ковбаня спустив у льох про весілля любої доні.. дві бочки меду, що зовуть п’яне чоло, або споти́кач, — такого, що од одного кубка спотикатимешся (П. Куліш, Вибр., 1969, 266); Це був сохатий. Може, він був поранений, а може, біг дуже здалека, бо спотикався на кожному кроці (Донч., III, 1956. 57); // перен., розм. Наймитуючи, працювати до знесилення. — Учися, — кажуть [батьки] було, — учися, щоб хоч ти не страждав, як ми, не спотикавсь по поденщинах (Тесл., З книги життя, 1949, 66); Хай би впізнали в ньому того ошарпаного підпаска, що за чужим бидлом по чужих нивах спотикався… (Гончар, III, 1959, 414).

2. перен., розм. Зупинятися, не справлятися із своїм завданням, допускати помилки, зустрічаючись з труднощами, перешкодами. Найчастіше спотикаються на перекладі омоніма і взагалі багатозначного слова, коли з двох-трьох його значень вибирають якраз недоречне (Кундзич, Діези.., 1956, 9); Мистецтво рухають уперед ті, хто шукає, часом, може, й спотикаючись, а не ті, хто вважає, що вже знайшов — і заспокоївся на тому (Рильський, Веч. розмови, 1964, 262); У другому турі на п’ятому, трохи незвичайному, завданні спіткнулося чимало учасників (Наука.., 7, 1967, 60); // Замовкати, відчуваючи трудність у вимовленні чого-небудь, затинатися на слові, фразі. Хлопча узялось за письмо і стало не спотикаючись читати (Кв.-Осн., II, 1956, 481); Почав [Мокрицький] спотикатися на сучасних скотарських термінах, від чого змішався ще гірше (Вол., Місячне срібло, 1961, 227); — Навчилися й ми цієї техніки використовувати оту саму гід… гідравліку, — спіткнувся був трохи на незвичнім слові Казанок (Крот., Сини.., 1948, 53).

3. перен., розм. Робити хибні кроки у житті, діяльності; оступатися, помилятися. [Рябий:] Спіткнувся на життєвих просторах, громадяни начальники. [Яків:] Дуже часто спотикаєшся (Зар., Антеї, 1961, 21); Звісно, керувати колгоспом — справа нелегка, особливо людям, що не мають досвіду. Тут можна і спіткнутися (Цюпа, Назустріч.., 1958, 320); — Ви спотикнулися, я думаю, востаннє, Остап Іванович, — каже Начальник, — давайте жити й працювати (Ю. Янов., IV, 1959, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 582.

I. Спотикатися, каюся, єшся, сов. в. спіткнутися, нуся, нешся, гл. Спотыкаться, споткнуться. А на третім чистім полі кінь ся спотикає. Чуб. V. 137. На паличку спіткнулася, на злуктечко впала. Мет. 14.

II. Спотикатися, каюся, єшся, сов. в. спіткатися, каюся, єшся, гл. Встрѣчаться, встрѣтиться. Думав, доля зострінеться, — спіткалося горе. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 187.