СПОСІБНИЙ

СПОСІ́БНИЙ, СПОСО́БНИЙ, а, е, розм.

1. Те саме, що зру́чний 1, 2. Дорога спосібна (Сл. Гр.); Тепер уже для Марусі ясно було, що треба лиш вичекати спосібної хвилі й тікати (Хотк., II, 1966, 264).

2. на що, до чого і без додатка, з інфін. Те саме, що зда́тний 1. — Люди мене люблять, шанують.. Якби спосібний був і потреба була, то й ще б на ворога став (Коп., Навколо полум’я, 1961, 12); Вони уважають нас способними на поважні розмови, і через те говорять з нами по правді (Л. Укр., V, 1956, 39); Річенко увесь піднявся; огнем горіло його обличчя, і на все був він тепер спосібний (Хотк., І, 1966, 55); — Тетяна, царство небесне, останніми часами зовсім не способна до роботи була, — додала Мотря (Л. Янов., І, 1959, 80).

3. Те саме, що зді́бний 1. Мій тато був з Медики родом, мав двох братів — усі три були хлопці гарні, спосібні (Фр., III, 1950, 202); — Не буде екзаменів.. Батюшка не хоче. Я була виготовила одну групу спосібніших хлопців, та діло стало за законом божим (Л. Укр., III, 1952, 571).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 579.

Спосібний, а, е.

1) Годный, пригодный, нужный. Такий спосібний, як віл до корита. Ном. № 6549. Він мені чоловік спосібний, бо він лісу стереже, то й дров дасть. Камен. у.

2) Удобный, надлежащій, своевременный. Дорога спосібна. Шух. І. 180.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 186.