СПОПЕЛЯТИСЯ

СПОПЕЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., СПОПЕЛИ́ТИСЯ, лю́ся, ли́шся, док.

1. Перетворюватися у попіл, згоряти вщент. [Джордано Бруно:] Нині я спопеляюся — тільки це вже не в мені справа І не в людях обдурених — їх я не виню. Я зливаюся з полум’ям — все ж таки я був правий (Кор., Вогонь, 1968, 10); Світло нової доби не вдалося потьмарити димом однієї з найкровопролитніших воєн за всю історію людства. Спопелялась земля, перетворювалися в згарища міста і села, але незламною залишалася віра в перемогу над фашизмом (Знання.., 3, 1974, 1); [Сова:] Заходить сонце, ніч страшна настане, Гуцули згинуть, згинуть партизани. Усі Карпати буйні спопеляться (Воронько, Казка.., 1957, 70); * Образно. Хай сонце в серце, як у вікна, Увійде, сонцю місце є, Хай спопелиться і хай зникне Дрібне, вузесеньке, «своє» (Бичко, Сійся.., 1959, 148).

2. тільки 3 ос., перен. У боротьбі з чим-небудь, у переживаннях витрачатися (про сили, життя і т. ін.).

◊ Спопеля́ється (спопели́ться) се́рце — хто-небудь зазнає великих душевних страждань. Сліз нема, тому що коли спопелиться все серце від муки — висихають і сльози у тому вогні (Тулуб, Людолови, II, 1957, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 572.