СПОЛУЧНИК
Значення сполучник це
СПОЛУ́ЧНИК, а, ч.
1. рідко. Те, що єднає, об’єднує кого-, що-небудь. Українська народна поезія є сильним сполучником усіх тридцяти мільйонів українського народу (Муз. праці, 1970, 246).
2. грам. Службова незмінна частина мови, яка служить для поєднання слів і речень у синтаксичне ціле. Сполучник (і, а, але, проте, причому) — вживається для утворення сурядних словосполучень і для поєднання сурядних та підрядних речень (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 570.
сполучник Переклад слова
| Переклад на англійську Translate | Переклад на російську Перевод |
| Union | союз |
сполучник Транслітерація слова
| Паспортна транслітерація | Географічна транслітерація | Американська транслітерація |
| spoluchnyk | spoluchnyk | spoluchnyk |
сполучник Рід - іменник, чоловічий рід, неістота
сполучник Словоформи слова
| Називний | сполучник | сполучники |
| Родовий | сполучника | сполучників |
| Давальний | сполучникові, сполучнику | сполучникам |
| Знахідний | сполучник | сполучники |
| Орудний | сполучником | сполучниками |
| Місцевий | на/у сполучнику | на/у сполучниках |
| Кличний | сполучнику | сполучники |
сполучник Кількість літер у слові
| Кількість літер | Кількість голосних | Кількість приголосних |
| 9 | 3 | 6 |