СПИЧАК

СПИЧА́К, а́, ч.

1. Молодий паросток очерету. Узявшись за руки, пробирались [хлопчаки] зеленим дном саги, щоб нарвати спичаків — молодих ніжно-крихких пагонів очерету, що були такі солодкі і принадні (Цюпа, На крилах.., 1961, 88); // розм. Те саме, що колю́чка 1. Я стрімко, прудко побіг. Біг щосили. Об терен штаненята порвав, ноги на спичаках поколов (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 69).

2. Риба-самець під час нересту.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 512.

Спичак, ка, м.

1) Молодой ростокъ камыша. О. 1862. І. 55.

2) Рыба-самецъ въ то время, когда онъ трется. Мнж. 192.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 176.