СПИЖ

СПИЖ¹, у, ч., діал. Свидина.

СПИЖ², у, ч., заст. Бронза (у 1 знач.). Дивись: мій [колодязя] простий зруб із дерева старого; Ні мармуру мені, ні спижу дорогого Ніхто ніколи не приніс (Щог., Поезії, 1958, 292); Чимало тоді золота й срібла накидали городяни в розтоплену мідь, щоб співав цей дзвін любішим голосом, і сам Варфоломей Копистка висипав тоді в киплячий спиж усю свою калитку (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 376); * У порівн. — О!..— хлипав переляканий циган, висмикуючи свою брудну подерту сорочку, з-під якої визирали темні, як спиж, волохаті груди (Коцюб., І, 1955, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 503.

Спиж, жу, м.

1) Бронза, мѣдь, колокольный металлъ.

2) Зарубка, углубленіе, вырубленное въ кускѣ дерева. Шух. І. 87, 93.

3) Раст. Cornus sanguinea L. ЗЮЗО. I. 119.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 174.

спиж — стара назва бронзи. Ні мармуру мені, ні спижу дорогого Ніхто ніколи не приніс (Я. Щоголев).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 574.