СПЕКА

СПЕ́КА, и, ж.

1. Гаряче, дуже нагріте сонцем повітря. На грядках маки червоні Схнуть і хиляться від спеки (Щог., Поезії, 1958, 258); Хто сидів під возом, хто під горницями, кожен ховався од душної спеки, що несамовито пекла-палила (Мирний, І, 1949, 380); Спека стоїть нестерпна. Вся долина під кручею по самі вінця мов налита прозорим, розтопленим склом (Гончар, III, 1959, 54); // Висока температура повітря, нагрітого вогнем, розжареного піччю і т. ін. Біля Наумишиної хати — содом. Вогонь обхопив стодолу, стіжки, перекинувся на хату. На подвір’ї спека, як у пеклі (Коцюб., І, 1955, 121); Зупинився [лікар] коло мартенівської печі, спека його вдарила із засипних вікон (Ю. Янов., II, 1958, 241); Нарешті, шахта, штреки, штреки.., зима вгорі, в забої спека… (Сос., II, 1958, 435); Там [за грубою] страшенна спека, тісно, закапелок зовсім темний (Мик., Кадильниця, 1959, 14).

На спе́ку — туди, де дуже припікає сонце. [Стеха (одна):] Завтра знов за тяжку працю: на гаряче сонце, на спеку, спину гнути, ніженьки томити (Кроп., І, 1958, 485); На спе́ці — там, де дуже припікає сонце; коли дуже припікає сонце. Високі гори довкола, покриті чорним смерековим лісом, немов дрімали на спеці, дихаючи гарячим смоляним запахом (Фр., III, 1950, 8); На спеці луг не зацвіте, Коли не бризне дощик літом (Граб., І, 1959, 189); Спе́ка спада́є (спа́ла) — стає (стало) прохолодніше. Згасає сонце за горою. Спадає спека (Черн., Поезії, 1959, 196); В алеях було душно, хоч властиве спека вже спала, бо сонце схилялось за гори (Л. Укр., III, 1952, 621).

2. Гаряча літня пора; жара. Вже стояла літня спека. Ломицький та Маруся довгенько ходили по садочку, але ходити було важко: духота втомлювала нерви (Н.-Лев., VI, 1966, 44); У пас тепер спека надзвичайна, надто для Полісся (Л. Укр., V, 1956, 81); Високі скирти. Серпень. Спека. Усе так звично: синь ріки… (Мур., Лірика, 1954, 79).

У [са́му] спе́ку: а) у таку пору дня, коли сонце особливо припікає. У саму спеку, опівдні, сідаю в човен (Коцюб., II, 1955, 265); б) у таку пору року, коли буває особливо жарко. І от у Петрівку, саме у спеку, в жару візьми та й занедужай (Мирний, І, 1954, 300).

3. чого, перен. Про надзвичайне напруження в чому-небудь, розпал чого-небудь. Його сповила солодка втома, як у людини, що встала з смертельного ложа, і впало десь у безодню все, чим досі жив: спека роботи, вогонь небезпеки, чад крові і боротьби… (Коцюб., II, 1955, 211); Невже він, Сагайда, тільки тимчасово вибрів із тієї темної спеки війни й опинився поза гуркотом, поза димом та кров’ю серед цих садків? (Гончар, III, 1959, 318).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 495.

Спека, ки, ж. Зной, жаръ. Левиц. Пов. 226. На дворі стала спека, аж дихати важко. Левиц. І.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 174.