СПАНТЕЛИЧУВАТИ

СПАНТЕЛИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СПАНТЕЛИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Викликати розгубленість, замішання, подив у кого-небудь. І слова Лукійченка, і його погляд спантеличили Рубіна (Сенч., На Бат. горі, 1960, 5); Розмахнувся [Стьопа] і тріснув по ведмежій морді ліхтарем. Очевидно, ця відсіч, хоч і слабка, спантеличила ведмедя (Трубл., Лахтак, 1953, 62); // Змушувати втрачати послідовність думки; збивати. Слухаючи його, він робив якісь мімічні знаки, намагався не то спантеличити його, не то привернути до себе увагу (Коцюба, Нові береги, 1959, 117); // Впливаючи яким-небудь чином, спонукувати до зміни поведінки. [Захарко:] Коли б Гапка не спантеличила Василя?.. І знов подумаєш і так: вона мати! Звичайно, вона бажає, щоб.. дитині якнайкраще, якнайлегше… (Кроп., II, 1958, 155); Не спантеличити [Марину] влесливим словом (Горд., Дівчина.., 1954, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 488.