СПАДКОЄМЕЦЬ

СПАДКОЄ́МЕЦЬ, мця, ч.

1. Особа, що одержала спадщину або має право на її одержання. Обоє старі Моримухи померли, так що Опанас лишився одиноким спадкоємцем своєї батьківщини (Фр., IV, 1950, 278); — Хто? Хто це посміє зробити? — запитав Прохор, нервуючись. — Адже спадкоємцем всього майна лишаюсь я?! — Е ні. Є ще Марія в тебе, сестра твоя… Вона теж спадкоємиця (Шиян, Баланда, 1957, 69); // Рідна дитина, перев. син. Зрікся я земних нащадків по собі,— адже чернець не має спадкоємців від плоті своєї (Л. Укр., III, 1952, 743); — Я їх, чоловіків, знаю. Їм обов’язково подавай сина. Спадкоємця! (Ряб., Жайворонки, 1957, 156); // Син правителя або інша особа, до якої має перейти влада. Князь помер без причастя, без сповіді, найгірше ж — не повідомивши про свою останню волю, не визначивши спадкоємця своєї влади (Загреб., Диво, 1968, 413).

2. перен. Продовжувач чиєї-небудь діяльності, справи, певних традицій і т. ін. Володимир Ілліч став тим, кому мріють наслідувати.. тисячі й сотні тисяч спадкоємців Ленінової роботи (Еллан, II, 1958, 297); Воістину прекрасні діла творить він [народ] у галузі духовної культури,— він, законний спадкоємець усіх віків і народів,— він, творець нової історичної ери,— він, каменяр, хлібороб і співець! (Рильський, IX, 1962, 213); Попросив [режисер] познайомити його з колгоспними механізаторами — спадкоємцями коваля Вакули (Вол., Місячне срібло, 1961, 355).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 482.