СОРТ

СОРТ, у, ч.

1. Категорія, розряд якого-небудь товару щодо його якості. Обносять [гостей] якимись сухими калачиками, печеними для економії вдома з 2 сорту муки (Коцюб., III, 1956, 425); Купив-таки [батько] велосипед дочці Марині — шість місяців довелось економити: курити третій сорт тютюну замість вищого (Смолич, Мир.., 1958, 60); // Різновид предмета, товару, виробу однакового матеріалу, однієї виробки і т. ін. Вари, республіко, сталь, вари всіх сортів, і на рало, і на зброю, і на машину, і на рейки (Ю. Янов., II, 1958, 242); Терентій на веранді змішував парникову землю різних сортів (Довж., І, 1958, 412); Олена не розумілась на сортах кави (Вільде, Сестри.., 1958, 207); Сорти латуні; // розм. Група людей різного суспільного і майнового стану. Не нашого сорту, іди собі к чорту (Номис, 1864, № 9434); Усяка губернія розписана на уїзди, а що люди.. у слободах та у селах живуть, так ті розписані по своєму сорту (Кв.-Осн., VI, 1957, 664).

Пе́рший (пе́рвий) сорт: а) найкращий, найвищої якості. — Ось, Зою, матеріал [до стіннівки] перший сорт. Ану, намалюй їх так, щоб весь цех сміявся! (Собко, Біле полум’я, 1952, 261); б) дуже добре, якнайкраще. [Xрапко:] Чому не взятись? Оборудуєм це діло — первий сорт! (Мирний, V, 1955, 125).

2. Культурні рослини, що відрізняються від інших рослин цього самого виду певними біологічними й господарськими властивостями. Вона вивела сорт посухостійкої пшениці (Донч., V, 1957, 238); На виноградниках люди збирають пізні сорти винограду (Томч., Готель.., 1960, 38).

3. розм., ірон. Характер, якість чого-небудь. Як Ви думаєте, чи моя поезія такого сорту, щоб її триматися хоч одною рукою..? (Л. Укр., V, 1956, 140); Море буває трьох сортів: тихе море, хвильове море й буряне море (Вишня, І, 1956, 174).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 467.

Сорт, ту, м. Сортъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 170.