СОНАТНИЙ

СОНА́ТНИЙ, а, е. Прикм. до сона́та; // Який структурно, формою або якими-небудь ознаками нагадує сонату, пов’язується чимсь з нею. Діалектику шевченківської драматургії композитор [С. Людкевич] показав в складній, але логічній і стрункій наскрізній формі, що поєднує монотематичний тип розвитку з сонатним (Мист., 3, 1961, 26); Тематичний розвиток у цій пісні («Поза яром»] — блискучий зразок сонатного мислення в його народній інтерпретації (Нар. тв. та етн., 4, 1964, 62).

∆ Сона́тне але́гро — форма музичного твору, побудована на протиставленні й розвиткові двох тем, як правило, контрастних. Своєю конструкцією увертюра до «Чорноморців» [опера М. Лисенка] нагадує сонатне алегро з повільним вступом, жвавою головною партією, ліричною побічною й урочистою маршоподібною кодою (Укр. клас. опера, 1957, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 456.