СОЛОВЕЙ

СОЛОВЕ́Й, в’я́, ч.

1. Маленький перелітний корисний птах родини горобиних з сірим оперенням, самець якого чудово співає, особливо в період гніздування. Соловей співає, поки дітей не виведе (Укр.. присл.., 1963, 242); Солов’ї з обох боків ставу по вербах висвистували (П. Куліш, Вибр., 1969, 276); Колись від скрути й гаму я Пішов в зеленую діброву Послухать пісню солов’я (Щог., Поезії, 1958, 319); Довкола тьохкали солов’ї, а то чомусь стало тихо-тихо (Панч, II, 1956, 512); * У порівн. Я хочу співать, як в саду соловей… (Рильський, І, 1960, 115).

Розлива́тися солов’є́м див. розлива́тися.

2. перен., розм. Людина, яка має гарний, перев. високий голос і володіє мистецтвом співу; // Про поета-лірика. У золоті моря очей дивлюсь не надивлюся… Я — України соловей (Сос., II, 1958, 308); Натхненний, гарячий спів В. Сосюри довго чаруватиме людей землі, закоханих у прекрасне. Ще за життя поета народ нарік його «солов’єм України» (Літ. Укр., 7.I 1969, 3); // ірон. Балакун, базіка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 444.

Соловей, в’я, м.

1) Соловей. Защебетав соловей, там у гаю седючи. Млр. л. сб.

2) Названіе вола, масть котораго подходить къ цвѣту оперенія соловья. КС. 1898. VII. 41. Ум. Соловейко, соловеєчко. Мій таточку, мій соловеєчку. Мил. 182.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 166.

солове́й (зменшено-пестливі — солове́йко, солове́йчик, солове́єчко) = солові́й (солов’ї́ха — самка солов’я; солов’я́ — пташа цього птаха) —

1) маленький перелітний птах із сірим оперенням, самець якого чудово співає, особливо в період гніздування; Божа, свята пташка, символ бога-громовика навесні; вісник весни; символізує досконалість співу, а також одну з жіночих принад — «голос солов’їний» («Руки білі, стан тоненький, голос солов’їний»); кажуть: «При солов’ю й горобець співак», тобто при доброму співакові в хорі будь-хто підтягне; коли сниться соловей — на любов; символізує милого (про це у пісні про перевіз, де дівчина нікого не слухає, хто просить про перевіз, бо «соловейко не щебетав», а коли про перевіз просить милий, приспів красномовно свідчить про згоду, щирі почуття: «В лузі калина: ясно да красно, соловейко защебетав»); пор. ще: «Без малого соловейка і світ не світає, а без мого миленького гуляння немає»; солов’ї ніби будять світ, несуть радість і веселощі, як у колядці: «Та подякуй нам за колядочку, ой, що ми тобі колядували, дім звеселяли, як соловейчик при тузі в лузі» або в пісні: «Дай же мені, мамо, солов’ятко, щоб мені раненько щебетало, щоб мене раненько пробуджало»; у «Слові о полку Ігоревім» солов’ї веселими піснями світ повідають, пор. ще билинного Солов’я Будимировича; птаха символізує любов і родинний затишок: «Там соловейко гніздо звив, Да всю ніченьку не всипав, Собі галочку прикликав: — Ой, чи будеш ти, галочко, Моїм діткам маткою?»; спів солов’я асоціюється з весною: «Соловей щебече — садки розвиває»; у похоронних голосіннях соловей уосібнюється то батьком, то чоловіком, а особливо сином: «Мої сини, мої соловейки! Мої сини, мої миленькі! Та якого ж вам гостинця передам? Покочу яблучко — воно зогниє. Покочу булочку — зацвіте. Покочу бубличка — не докотиться, до вашого сердечка не пригорнеться»; у народній творчості уосібнюється просто як молодий хлопець, парубок (пор. народну легенду про сина-солов’я і дочку-кропиву, що переповідається в романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні»); символізує також волю, тому кажуть: «В кожного солов’я пісня своя», «Не потрібна солов’ю золота клітка, краще йому зеленая вітка»; з поведінкою птаха пов’язують зміни у природі, — «соловейко вдавився ячмінним колосом, а зозуля — мандрикою», «соловей тоді починає співати, як нап’ється води з березового листя», «як весною раніше заспіває соловей, то буде щасливий рік, усякому буде весело на душі, а як раніш від солов’я закує зозуля, то рік буде смутний»; об’єкт жартівливого нісенітного вислову: «Соловей у лісі реве, а ведмідь щебече». Соловей співа, поки дітей не виведе (приказка); Соловей співає, доки ячмінь колоса не має, а з’явиться колос — пропав голос (приказка); Соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає (Т. Шевченко); Ой там на горі… соловейко гніздо звив. Всю нічку не спав та все щебетав, Собі солов’їху прикликав (пісня); З гнізда малі злетіли солов’ята. І солов’їха струшує крило (Л. Забашта); В леваді пісеньок співають косарі, І соловеєчко щебече (Л. Боровиковський);

2) тільки солове́йко = солове́й — старовинна дитячаіграшка-свисток, зроблена у вигляді пташки. Внучатам із клуночка Гостинці виймала…, А Карпові соловейка Та коників пару (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 560-562.