СОВІТАТИ

СОВІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., діал.

1. перех. і неперех. Радити. Мене люде совітають піти до старшини та пожаліться (Сл. Гр.).

2. неперех. Радитися. — Я до тебе, Любочко, не любить прийшов; Я до тебе, Любочко, совітать прийшов (Чуб., V, 1874, 321).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 436.

Совітати, та́ю, єш, гл. — кого́. Совѣтывать кому. Мене люде совітають піти до старшини та пожаліться. Волч. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 164.