СОВІТ

СОВІ́Т, у, ч.

1. розм. Те саме, що пора́да 1. Опанас же всім казав,.. що то його гроші, що він на процент давав людям, та, по совіту жінки, не дуже й розкидався і приставляв з себе такого бідного, що ні за що й другу коняку купити (Григ., Вибр., 1959, 160).

Ні приві́ту, ні сові́ту див. приві́т.

2. заст. Взаємна дружба, мирні стосунки; згода.

◊ Любо́в та сові́т — побажання щасливого, дружного, мирного життя тим, хто одружується. — Заспокойся, Прокошо, не гарячись, — сокорить біля нього Одарка. — Тимко парубок, мо, й гарячий, але роботящий. Любов та совіт, житимуть не гірше других (Тют., Вир, 1964, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 436.