СНІГУРКА

СНІГУ́РКА, и, ж.

1. Казкова істота, уособлення снігу у вигляді молодої дівчини у пишному білому вбранні. *У порівн. Я люблю свою кімнату. Білу, наче снігурка, з букетом ірисів на столі (Коцюб., II, 1955, 410).

2. Ялинкова прикраса у вигляді такої істоти. Весь день прикрашав ялинку. Робив це урочисто, остерігаючись, щоб не розбити якусь блискучу кульку чи снігурку (Мокр., Слід.., 1969, 196).

3. тільки мн. Ковзани з широкими полозками й сильно загнутою передньою частиною. Ковзани в подарунок на свято прислав Павлушці вчителевому дядько його з міста, Сава Петрович, снігурки звуться (Головко, II, 1957, 215); Сидячи на підлозі, він прив’язує до валянок старі, почорнілі від іржі снігурки (Ряб., Жайворонки, 1957, 197).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 425.

Снігурка, ки, ж. Раст. Anemone nemorosa. Вх. Пч. II. 29.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 161.

Снігу́рка (пестливі — Снігу́рочка, Снігу́ронька; з великої літери) — казкова істота, уособлення снігу у вигляді молодої дівчини в гарному білому вбранні; персонаж новорічних і різдвяних свят.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 556.