СНОБ

СНОБ, а, ч. Людина, яка беззастережно схиляється перед модами, манерами, смаками — усім, що прийнято в буржуазно-аристократичному середовищі. Коли в сорокових роках після відвідання Москви полум’яний комуніст Анрі Барбюс повернувся в Париж, його з гадючою підступністю пробували атакувати сноби літературно-мистецьких салонів (Рад. Укр., 10. IV 1963, 3); // Людина, яка свої смаки, манери і т. ін. вважає винятковими і ставиться зневажливо до людей з іншими смаками, манерами і т. ін. Нехай це снобів покоробить — Я до землі вклоняюсь вам, — Невтомним, мудрим хліборобам, — Батькам і сестрам, і братам (Гірник, Стартують.., 1963, 13); Як хочеш від людей шаноби, Любов і гнів бери у путь, А то лиш допотопні сноби Твою поезію приймуть (Рильський, III, 1961, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 428.