СМУТКОВИЙ

СМУТКО́ВИЙ, а, е.

1. Прикм. до сму́ток. Підходила [Леся] до фортепіано, торкала одноруч холодні клавіші — обзивались вони смутковими жалями (М. Ол., Леся, 1960, 112); Дороги життя вибирає людина. Вони бувають короткі й безмірно довгі, радісні і смуткові (Літ. Укр., 14.VI 1968, 1); * Образно. Вдяглися мрії у смуткові шати І понесли мене в дивний, мовчазний край (Л. Укр., І, 1951, 138).

2. рідко. Траурний, жалобний. Софія сиділа на канапці в чорній жалобній сукні. Вираз її обличчя не зовсім відповідав смутковому убранню (Л. Укр., III, 1952, 514).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 419.