СМИРЯТИСЯ

СМИРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., СМИРИ́ТИСЯ, смирю́ся, сми́ришся, док.

1. Ставати смирним, покірним; коритися чиїй-небудь волі, впливу. [Єпископ (підходить повагом з дальшого кутка до Нартала):] Смирись, мій сину… (Л.Укр., II, 1951, 428); Кінь зробив великий стрибок.. Прикоротив [Григорій Іванович] уздечку. І кінь враз смирився і став (Смолич, V, 1959, 700); // Підкорятися чиїй-небудь владі, силі і т. ін. Тут іще чуєш предвічний той голос, і клониться дух у покорі, й смиряється бунт (Хотк., II, 1966, 408).

2. тільки недок. Пас. до смиря́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 405.

Смирятися, ряюся, єшся, сов. в. смири́тися, рю́ся, ришся, гл. Смиряться, присмирѣть. Смирився паче вовка. Ном. № 2460.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 157.