СМИКАТИСЯ

СМИ́КАТИСЯ, сми́каюся, сми́каєшся і сми́чуся, сми́чешся, недок.

1. Робити рвучкі, різкі рухи. Внизу, під кручею, у тьмяному освітленні нервово смикавсь тягач (Баш, На.. дорозі, 1967, 15); // Злегка підстрибувати. Шухновський здивовано кліпав рудуватими віями, його позолочене пенсне кумедно смикалося (Збан., Малин. дзвін, 1958, 62); // Роблячи рвучкі рухи, пориватися зробити що-небудь. Силоміць заливали [вино] блазневі в рот.., він захлипувався, смикався вивільнитися (Загреб., Диво, 1968, 551); Жінки побачили, що брав їхній верх, в одну мить оточили Дмитра Горіха .. і смикалися до рідкої бороди (Чорн., Потік.., 1956, 270); Просунути в отвір руку, щоб намацати кляту бляху, майор не міг. Хоч як смикався — не допомагало (Загреб., Європа 45, 1959, 17).

2. Судорожно здригатися (про тіло, шкіру, губи і т. ін.); сіпатися. Броніславові повіки дрижали, і шкіра смикалась йому на висках (Досв., Вибр., 1959, 157); На обличчі — напружений вираз. Потріскані від вітру та морозу губи.. смикались (Головко, II, 1957, 443).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 403.

Смикатися, каюся, єшся, одн. в. смикнутися, кнуся, нешся, гл.

1) Дергаться, дернуться, рваться, рвануться. Чорт — аж лава тріщить — смикається. Рудч. Ск. II. 23. Поли смикнеться, аж не можна встати. Рудч. Смикнулося нести, да, ба! вага не в силу. Греб. 381.

2) Тольк. несов. в. ? Взадъ и впередъ ходить. Вх. Лем. 467.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 157.