СМЕРЕЧИНА

СМЕРЕ́ЧИНА, и, ж. Смерекове дерево; смерека. Де-де несміла виростає нужденна смеречина або ще нужденніший яловець (Фр., VI, 1951, 7); Втроє вища смеречини здибилась нова, в небо вгвинчена пружина — вишка бурова (Рудь, Дон. зорі, 1958, 67); *У порівн. Вірив я в те, що треба кожному, наче тій смеречині, що в густому лісі зросла, скільки сили стає пробиватися до сонця (Мур., Бук. повість, 1959, 17); // збірн. Смерекові зарослі, смерековий ліс. Один гектар стиглої смеречини затримує щороку 37 відсотків усіх опадів, а один гектар бучини — більше 25 (Літ. Укр., 13.IX 1968, 4); // Смерекова палиця. — Клейго-о-ов! — кричав [гуцул] звідти і пускав смеречину. І летіла вона, дзвенячи, як струна нап’ята, просікаючи корчі по дорозі (Хотк., II, 1966, 315).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 397.

Смеречина, ни, ж.

1) Одно дерево евреи. пихты. Гол. II. 154.

2) Пихтовый лѣсъ. Угор.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 156.