СЛІПАТИ

СЛІ́ПА́ТИ, слі́па́ю, слі́па́єш, недок., розм.

1. Дивитися, щулячись, напружуючи зір, намагаючись щось розібрати, побачити. Довго летів [піп], сліпаючи щохвилини на небо, чи не побачить бога (Казки Буковини.., 1968, 20); // Роблячи що-небудь перев. при поганому освітленні, напружувати зір. — Я лучче [краще] б щось цікаве прочитала, ніж мала б нудитись та сліпати очима над тим шиттям,— сказала Саня (Н.-Лев., V, 1966, 272); Добре хоч електрика тепер і не так очі болять, як при лампі, коли доводилось сліпати в окулярах. Тепер так ясно, що деяке письмо він і без окулярів уже розбирає (Кучер, Трудна любов, 1960, 491); // по чому, над чим. Читати, ледве розбираючи літери, по складах, через силу. Сліпає було Яким по часловці (Н.-Лев., І, 1956, 174); // Дивитися підсліпувато. * Образно. Залите неживим місячним світлом дрімає село. Сліпають проти місяця сонними вікнами хати, хмуряться вві сні куштратими стріхами (Мушк., Чорний хліб, 1960, 14).

2. Іти, їхати поночі. Бодай тебе, дівчинонько, сім раз дідько тріпав, Така нічка темненькая, я до тебе сліпав (Коломийки, 1969, 146); — Куди ви проти ночі? — каже [стара]. — Та переночували б любенько, побавились і вже завтра по видному й поїхали б. А тепер чого сліпати? (Свидн., Люборацькі, 1955, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 361.

Сліпати, па́ю, єш, гл. Плохо видѣть съ трудомъ разбирать; дѣлать что съ трудомъ видя, силясь разглядѣть (вслѣдствіе темноты, плохого зрѣнія). Завтра по видному й поїхали б, а тепер чого сліпати? Св. Л. 123. Сліпає старий у книжку. Рк. Левиц. Сліпає було Якимко по часловці. Левиц. І. 243. — очима. Щурить глазами отъ близорукости. Виглянув Пшепшінський з дверей, сліпаючи очима. Левиц. І. 287.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 151.