СЛЬОЗИТИ

СЛЬОЗИ́ТИ, зи́ть, недок.

1. неперех. Виділяти сльози, плакати (про очі). Вітер сердито шматував убогу одіж, наскрізь пронизував тіло. А очі, що журно вдивлялися в туманну далину, сльозили (Головко, І, 1957, 122); Лежав [Аркадій] спокійно, але обличчя видалося їй якимсь зміненим.. Ліве почервоніле око сльозило (Вільде, Сестри.., 1958, 93).

2. перех. Викликати в когось сльози на очах. Гострий запах паленої сірки ще не вивітрився, він свердлив у носі і сльозив очі (Голов., Тополя.., 1965, 5); Попіл вітром не розвіяло. Він і досі запорошує, сльозить очі старим матерям і літнім вдовам, що не зазнали материнства (Літ. Укр., 2.VІ 1967, 3).

3. неперех., перен. Витікати по краплині; сочитися. Вони надибали степову криничку, джерело, що ледве сльозило й виповняло природну западинку, оброслу травою (Коцюб., І, 1955, 342); Оглянув Кметик обережно бузька, розпука тяженька огорнула його душу: ліва нога в коліні надвоє зламана, а з-під лівого крила сльозить кров червона і тепла (Ков., Світ.., 1960, 123); // Нести обмаль води. Влітку часто-густо вона [річка Сура] ледь сльозила, а зараз несла каламутну воду широким потоком (Панч, Гомон. Україна, 1954, 315).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 389.

Сльозити, зи́ть, гл. безл. Слезиться, сочиться. Ном. № 267, ст. 298. См. Слези́ти.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 154.