СЛУЖИЛИЙ

СЛУЖИ́ЛИЙ, а, е, іст.

1. У Російській державі XV-XVII ст. — який перебував на державній (перев. військовій) службі. По польському праву служилих селян не було і козаків хотіли повернути в стан наємного [найманого] чужого війська (Л. Укр., VIII, 1965, 252).

Служи́лі лю́ди — у Московському великому князівстві та Російській державі XV-XVII ст.— ті, що перебували на державній службі. Помістя разом з селянами роздавались дрібним служилим людям за службу при дворі або у війську князя (Іст. СРСР, І, 1957, 96); Назустріч козакам поспішали князі Пожарський і Волконський. Військо їх було погано вимуштроване і нашвидку зібране з служилих людей та з хлопів (Тулуб, Людолови, II, 1957, 335); Служилим людям, що працю-рпли на окраїнах Росії, ..доручали складати «чертежи» (карти) нових земель (Видатні вітч. географи.., 1954, 9).

2. У дореволюційній Росії — який одержав звання, чини в нагороду за державну службу, а не в спадок. Служиле дворянство.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 379.