СЛУЖИВИЙ

СЛУЖИ́ВИЙ, а, е.

1. іст. Те саме, що служи́лий 1.

2. заст. Який перебуває на військовій службі. Ой ви, козаченьки, ви служивії, чи не бачили братика мого? (Чуб., V, 1874, 907); // у знач. ім. служи́вий, вого, ч. Військовослужбовець, солдат. Цар швидко написав, що дійсно стара кульбака подарована ним цьому служивому,.. печатку царську поставив (Україна.., І, 1960, 10); Високий чорнобородий чоловік.., не злізаючи з воза, гукнув караульному, що стояв біля розмальованої в три кольори будки: — Ей, служивий, дозволь проїхати! (Бурл., Напередодні, 1956, 3); Старий служивий простягав манірку, в якій збереглося трохи теплої, несмачної, але такої жаданої води (Кочура, Зол. грамота, 1960, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 379.

Служивий, а, е. Служилый. Ой ви, козаченьки, ви служивії, чи не бачили братіка мого? Чуб. V. 907.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 153.