СЛОБОЖАНИН

СЛОБОЖА́НИН, а, ч.

1. Той, хто живе на Слобожанщині.

2. Той, хто селився і жив на слобо́дах. Після того, як одчахнувся од султана кримський хан, слобожани почали селитись по степах; стали забирать і наші вольності, землі, не так прості люди, як ті підпанки (Стор., І, 1957, 176); За вечерею Балика уважно вислухав господарські новини й наказав челядникам, де і що робити, спитав, чи вчасно сплачують слобожани данини (Тулуб, Людолови, І, 1957, 37).

3. Житель слободи́. [Іван:] Чи на часах було стоїш, чи походом йдеш — все мугичеш.. яку-небудь пісню, і з кожною піснею згадаєш кого-небудь із наших слобожан… (Кроп., І, 1958, 112); Прикрашена квітами й дзвінками, трійка птицею мчала по слобідських вулицях, викликаючи заздрощі слобожан (Шиян, Вибр., 1947, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 365.

Слобожанин, на, м. Житель слободы. Слобожане почали селитись по степах. Стор. II. 9.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 152.