СЛИХ

СЛИХ, у, ч., заст. Слух, чутка. Прийшли слихи до милої, що милого вбито (Сл. Гр.).

◊ Ані́ (ні) сли́хом [не] слиха́ти [ані (ні) ви́дом (в ві́чі) не вида́ти) див. слиха́ти; Сли́хом зна́ти (чува́ти і т. ін.) — з чуток, з переказів знати, чувати і т. ін. Бач, чуприна вже сивіє. Дітки підростають І про рідну Україну Слйхом тільки знають… (Укр. поети-романтики.., 1968, 531); Сл́хом слиха́ти [ви́дом (в ві́чі) вида́ти] див. слиха́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 355.

Слих, ху, м. Слухъ. Чуб. III. 486. Прийшли слихи до милої, що милого вбито. Харьк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 151.