СЛАТИСЯ

СЛА́ТИСЯ¹, шле́ться; мин. ч. сла́вся, сла́лася, лося; недок.

1. Направлятися, іти до когось з чиїмсь дорученням. Мене мати та й не била — Самі сльози ллються: Од милого людей нема, Од нелюба шлються (Нар. лірика, 1956, 252).

2. до кого. Те саме, що засила́тися 2.

СЛА́ТИСЯ², стелю́ся, сте́лешся, недок. Те саме, що стели́тися. Під ногами слався пухкий килим з трави і листя (Кучер, Пов. і опов., 1949, 84); Барвінок цвів і зеленів, Слався, розстилався (Шевч., II, 1963, 399); Праворуч, скільки оком сягнеш, слався степ (Гр., II, 1963, 82); Густий ліс — неїжджений, неходжений, слався навкруги (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 276); Перед нею слалися три шляхи. Котрим шляхом бігти? (Н.-Лев., II, 1956, 83); Часом дим ішов угору, а часом слався по землі, сивиною, як туманом, покривав луг (Тют., Вир, 1964, 253); Христя ухопила рядно, подушку і побігла слатися (Мирний, III, 1954, 161); Посидівши так одне проти одного, Таміш Іванович казав: — Стелись! Салимонія Пилипівна слалася (Вишня, І, 1956, 350).

◊ Щоб доро́га сла́лася ска́тертю див. ска́терть.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 350.

I. Слатися, шлюся, лешся, гл.

1) Посылать сказать Шлеться зіронька до місяця: ти, місяцю-товаришу, не зіходь же ти поперед мене…. Шлеться Іван та до Марусі: ти, Марусю, вірна дружино, не сідай же ти поперед мене. Макс.

2) Посылать сватать.

II. Слатися, стелюся, лешся, гл.

1) Стлаться, разстилаться. Мокрець стелеться густо, зілля рунисте. Слалась плачучи трава.

2) Стлать себѣ постель. От вони і почали на дворі слаться. Ном. № 6540.

3) — до ні́г. Припадать къ ногамъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 149.