СЛАБІТИ

СЛАБІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Те саме, що сла́бнути. Усе так само ходила удова на поденщину, та усе менша їй плата була, затим, що вона усе старіла, слабіла, все більш тратила міць і прудкість (Вовчок, І, 1955, 314); Робота взимку, в душній хаті та в чаду від каганця, була ще важча для малоздорової Оксани, і вона марніла та слабіла ще дужче (Л. Янов., І, 1959, 32); Руки його слабіли і тремтіли від тягаря, що лежав на вилах (Тют., Вир, 1964, 116); Без діла слабіє сила (Укр.. присл.., 1955, 84).

2. Бути слабим (у 1 знач.); хворіти. Пошесть пішла по всіх казармах. Люди не переставала слабіть і вмирати (Н.-Лев., II, 1956, 211).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 341.

Слабіти, бію, єш, гл. = Слабувати. На очі слабів. КС. 1884. VIII. 720.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 148.