СЛАБУВАТИ

СЛАБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Бути хворим; хворіти, нездужати. [Галя:] Чи не занедужав він? [Іван:] Не думаю, він чоловік ще кремезний, йому тільки сорок і п’ять років, і він ніколи не слабував (Сам., II, 1958, 116); Я не можу нічого робити, третій місяць лежу в клініці і тяжко слабую (Коцюб., III, 1956, 453); Твердохліб, звісно, хазяїн добрий, але старий, то й слабувати почав останнім часом (Цюпа, Краяни, 1961, 317); // на що, рідко чим. Хворіти якою-небудь хворобою, мати хвору якусь частину тіла, якийсь орган. Ще перед матурою почав (Андрій] слабувати на груда й на очі (Фр., І, 1955, 293); — Моя мачуха слабує на нерви, й лікарі послала її на море лічитись купанням (Н.-Лев., V, 1966, 137); Всі пасажири ночували на пароході [пароплаві] та цілу ніч слабували морською слабістю (Коцюб., III, 1956, 410); — Умираю, Грицько,— тихо признався дід.. Але оскільки дід не слабував ні на яку хворобу, він не помер відразу (Довж., І, 1958, 66); Кілька років старий слабує на ноги (Ле, Мої листи, 1945, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 344.

Слабувати, бу́ю, єш, гл. Болѣть. Був собі чоловік, і все його жінка слабувала. Рудч. Ск. І. 168.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 148.