СКІМЛИТИ

СКІ́МЛИТИ, млю, млиш, недок.

1. Видавати протяжні, жалібні звуки (про тварин). З-під воріт вистрибнув кудлатий пес, відбіг на дорогу й став зализувати, скімлячи, спину (Панч, На калин. мості, 1965, 148); Дівчинка тулила до грудей плямисте цуценя, воно скімлило, як дитина (Перв., Опов.., 1970, 144); * Образно. Всіма голосами вили [вітри], скімлили в Гаркушинім димарі, з гуркотом рвали на горищах стару проіржавлену крівлю (Гончар, Таврія.., 1957, 505).

2. розм. Тихо, жалібно плакати. Скімлило [немовля] й щось ловило охлялим ротиком (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 465); Остап вийшов за поріг, щоб запросити жінку до хати,— доки вона буде надворі мерзнути та скімлити? (Горд., II, 1959, 265); // Надоїдливо скаржитися на кого-, що-небудь. Вже навіть говорити було ні про що —— надій не було, а скімлити про одне й те ж — про голод та кару божу — не вистачало сили і бажання (Збан., Сеспель, 1961, 299); Брат.. скімлить у своїх листах, щоб забрав його до себе (Загреб., Європа 45, 1959, 229).

3. безос. Давати відчуття тупого болю; нити, скніти, щеміти. В грудях йому скімлило (Смолич, Мир.., 1958, 511).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 269.

Скімлити, лю, лиш, гл. Стонать, пищать, хныкать, визжать. А чого там він скімлить, чи не бє котрий! «Зачинили собаку в клуні, тепер як скімлить. Уман. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 135.