СКУБКА

СКУ́БКА, и, ж., розм.

1. Смикання за волосся, вуха і т. ін. як кара. Не первина Галі терпіти від матері лайку, скубку, штовхани; щасливий той день, коли проходив без їх [них] (Мирний, IV, 1955, 29); Дітям завдавалося скубки, коли вони неуважно відповідали на вчителеві запитання (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 88).

2. Картярська гра, при якій того, хто програв, смикають за волосся.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 331.

Скубка, ки, ж.

1) = Скубанка 1. Од чого більш жаль візьме: чи од батькових скубок, або хоть і пужки, чи од материного голублення. Кв.

2) мн. Родъ игры въ карты, при которой проигравшихъ дергаютъ за волосы. КС. 1887. VI. 471.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 146.