СКРІПЛЮВАТИ

СКРІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і СКРІПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СКРІПИ́ТИ, скріплю́, скрі́пиш; мн. скрі́плять; док., перех.

1. чим і без додатка. З’єднувати одне з одним, приєднувати одне до другого. Щоб уникнути ковзання вінців один по одному, або бокових зсувів, вінці скріплювали між собою дерев’яними нагелями (Дерев. зодч. Укр., 1949, 57); Йому подавали дошки, а він примощував їх вздовж і впоперек навколо купола, скріплюючи залізними скобами (Юхвід, Оля, 1959, 69); * Образно. Він [міст] з берегом правим лівий Сталевим хребтом скріпив (Дор., Серед степу.., 1952, 53); // Об’єднуючи окремі частини, робити щось цілісним, монолітним. Солдатська пісня, проходячи лейтмотивом через усе оповідання і скріплюючи його в єдине ціле, підкреслює думку автора про непереможну міць і красоту, властиві народові (Рад. літ-во, 2, 1957, 108); // Робити грунт щільним, унеможливлюючи зсуви і т. ін. Дерева, які ростуть на схилах, скріплюють корінням грунт, запобігаючи його розмиванню і змиванню талими водами або дощами (Колг. Укр., 1, 1957, 38).

2. чим і без додатка, перен. Робити кого-, що-небудь більш стійким, міцним, непорушним. Робітничий клас і його Комуністична партія є тією силою, яка скріплює союз цих [соціалістичних] націй і керує ним (Тези про 300-річчя возз’єдн.., 1954, 21); Польський народ, вбачаючи в нас своїх вірних друзів і рятівників, поривався назустріч нашим воїнам, кров’ю скріплював братерство народів (Літ. газ., 31.V 1951, 3); [Анна:] Ви ще не знаєте, що значить влада, що значить мати не одну правицю, а тисячі узброєних до бою, що можуть і скріпляти й руйнувати всесвітні трони (Л. Укр., III, 1952, 411); Хіба ж не слава Сталінграда Скріпила дружбу фронтову? (Мур., Піонер. слово, 1951, 166); // Згуртовувати, єднати. Скріплювало всіх товариське почуття й відповідальність (Коз., Вибр., 1947, 64); // рідко. Підтримувати кого-небудь морально, бути розрадою в тяжкі хвилини. В думці він потішав свою Ганю, скріпляв своїх товаришів, заохочував їх сміло держати вгору піднятий стяг (Фр., І, 1955, 305); Заточників [в’язнів] що в чужині скріпляє, Піддержує святу надію? Знай: Той ясний погляд зір, що їм звіщає [вказує] Промінну путь в любимий, рідний край (У. Кравч., Вибр., 1958, 224).

◊ Скріпля́ти (скріпи́ти) дух чий, кому. Скріпля́ти (скріпи́ти) си́ли чиї, кому — робити кого-небудь морально стійким, непохитним. Надійся лиш на себе і свій дух Скріпляй, зміцняй (Стар., Вибр., 1959, 69); [Друга жінка (молодша. Так само склоняється перед Прісціллою):] Скріпи мій дух, він немічний, сестрице! (Л. Укр., II, 1951, 481); [Степан:] Дома щоденне пекло.. — і одна тільки мрія, що від тебе буде рятунок.., тільки тією мрією й жив, тільки вона мені сили скріпляла… (Стар., Вибр., 1959, 368).

3. чим і без додатка. Засвідчувати ділові папери, документи підписом, печаткою. Зігнувся [офіцер] над столом і навстоячки черкнув на ньому [бланку] кілька слів і скріпив їх хитруватим підписом (Стельмах, Правда.., 1961, 192); — А тепер, значить, підходь підписуватись. От прямо скраю й підходь. А ми з секретарем тоді скріпимо (Головко, II, 1957, 59); // Узаконювати щось, оформивши відповідні документи. Поки поділили землю, записали і скріпили відповідними актами, минуло чимало часу (Собко, Запорука.., 1952, 83); // перен. Підтверджувати, підкріплювати щось чим-небудь. Вирішили — бастувати. Бастувати до переможного кінця, скріпивши постанову «словом честі» (Вас., Незібр. тв., 1941, 192); Я гукаю всім вам, хто уміє скріпити слово ділом..: — Я з вами (Голов., Поезії, 1955, 59).

4. рідко. Підсумовувати, стверджувати сказане раніше. — Чи багато постраждало за правду? — Є вже таки чимало в божім раю,— зітхнула глибоко бабуся.. — Так, в божім раю,— скріпила Орися (Стар., Облога.., 1961, 62).

◊ Скріпи́ти (скріпи́вши) се́рце: а) затамувати почуття гіркоти, незадоволення; стримати гнів, обурення тощо. Здригнув [Наум] увесь, скріпив серце, а сльози знай глита (Кв.-Осн., II, 1956, 86); Антін Глущук, скріпивши серце, ходить, як неприкаяний. Душить його злість (Чорн., Визвол. земля, 1950, 88); б) (тільки Скріпи́вши се́рце) дуже неохоче, всупереч власному бажанню. Господар з другої кімнати виносить зелену філіжанку з настояним на горілці вишняком, наливає його в густо припалі пилом чарки, потім, скріпивши серце, відхиляє заслінку від печі, придивляється, що можна вихопити з неї (Стельмах, І, 1962, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 322.