СКРОНЯ

СКРО́НЯ, і, ж.

1. Бокова частина черепа від вуха до лоба. Дивлюсь на панну Анелю. Бліда, зігнулась.. Стискає долонями скроні (Коцюб., II, 1955, 261); — Товариші, — почав комісар..— Служіть чесно трудовому народові,— він приклав руку до скроні (Тют., Вир, 1964, 360); У скронях стукало й дзвеніло. Він відчув, що далі не може бігти (Мик., II, 1957, 327).

2. мн. Волосся, що росте на цих частинах черепа. Капітан Чумаченко, літній високий мужчина з моложавим обличчям і сивими скронями, стояв поруч неї (Гончар, III, 1959, 218).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 325.