СКРИПІТИ

СКРИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. скрипля́ть; недок.

1. Видавати скрип (див. скрип¹). Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів (Шевч., І, 1963, 3); Дзвенить важкий ланцюг, залізна брама скрипить, зачиняючися (Хотк., II, 1966, 202); Скриплять вози, хтось хрипло гейкає на воли (Кос., Новели, 1962, 26); Сніг скрипить під ногами (Мас., Роман.., 1970, 244); Східці благенького ганочка скриплять під моїм важким кроком (Кол., На фронті.., 1959, 127); // безос. — Вжи-вжи, вжи-вжи, — скрипіло під людськими кроками (Тют., Вир, 1964, 481); // чим. Утворювати скрип чим-небудь. Він був голоден і злий. Скрипів чобітьми, гримав дверима (Коцюб., II, 1955, 366); Машина скрипить тормозами (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 57); Бійці поснули не відразу. Виходили курити надвір, скрипіли дверима, каганець раз у раз блимав на стелі (Тют., Вир, 1964, 387); // Видавати різкі звуки, схожі на скрип (про снігурів, деркачів і т. ін.). Скриплять червоні снігирі [снігурі], В дубову кору дятел стука (Щог., Поезії, 1958, 319).

◊ Скрипі́ти зуба́ми див. зуб; Скрипі́ти перо́м (пе́рами) — писати. За столом три писарчуки, зігнувшись у дугу, скрипіли перами (Коцюб., І, 1955, 37).

2. перен., розм. Говорити різким, неприємним голосом. Йому здалося, що стара щось скрипить. Обернувся назад і крикнув: Чого хочете? (Коцюб., II, 1955, 278); — Ваше прізвище, добродію? — скрипить тихо [слідчий Ігнатовський] (Збан., Єдина, 1959, 106); // Неприємно звучати (про музичні інструменти). Задумалась Марина.. В ушах гув бубон, скрипіли скрипки (Н.-Лев., І, 1956, 99).

3. перен., розм. Жити, існувати (звичайно з труднощами, абияк). Василь Тимофійович Воблий завжди казав про Райка в жартівливому тоні; проте було помітно, що якась сила тягла його до старого товариша. — Скрипиш іще? — так привітав здаля Василь Тимофійович Райка (Вас., І, 1959, 141); — Скриплю потроху. Бачите, навіть ложки вирізую, — показав [Юрій] рукою на покриту стружкою долівку (Стельмах, І, 1962, 647).

4. перен., розм. Виявлятися з великою силою (про мороз). Мороз лютує, аж скрипить, Луна червона побіліла (Шевч., II, 1953, 98); За вікнами лютувала зима, скрипіли міцні морози (Коз., Серце матері, 1947, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 319.

Скрипіти, плю́, пи́ш, гл.

1) Скрипѣть. На нозі сапян скрипить, а в горшку трясця кипить. Ном. № 11191.

2) Скрежетать. Василь як спить, скрипить зубами. Терск. обл.

3) Играть на скрипку. Пан узів скрипку, зачів скрипіти, а богом з жінков і родійов пішли в данец. Гн. II. 177.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 144.